Коли дитина народжується в результаті програми сурогатного материнства за кордоном, свідоцтво про народження, видане країною перебування, зазвичай вказує майбутніх батьків як батьків дитини. Повернення додому з цим документом — лише перший крок. Ключове питання полягає в тому, чи прийме країна проживання майбутніх батьків цей документ, чи внесе дані дитини до власного реєстру актів цивільного стану і, що найважливіше, чи визнає вона зафіксовані в ньому батьківські стосунки.
Для родин, які проживають у Німеччині, Франції чи Італії, це питання має особливу вагу. Усі три країни забороняють комерційне сурогатне материнство на своїй території та, станом на момент написання, зберігають правові рамки, які ускладнюють або активно перешкоджають автоматичному визнанню іноземних свідоцтв про народження, виданих у результаті сурогатного материнства. Ситуація в кожній країні відрізняється, а темп змін — через судові рішення та еволюцію адміністративної практики — означає, що інформація, актуальна два роки тому, вже може потребувати оновлення.
Наведена нижче інформація описує загальну картину станом на момент написання. Вона не є юридичною консультацією. Родинам варто уточнити свою ситуацію в кваліфікованого місцевого юриста перед поїздкою або прийняттям остаточних рішень.
Німеччина забороняє сурогатне материнство відповідно до Закону про захист ембріонів 1990 року (Embryonenschutzgesetz) та Закону про влаштування усиновлення (Adoptionsvermittlungsgesetz). Через це німецькі відділи реєстрації актів цивільного стану (Standesämter) зазвичай неохоче вносять іноземні свідоцтва про народження, отримані внаслідок сурогатного материнства, без ретельної перевірки. Реєстратор має право відмовити в реєстрації, якщо вважає, що відповідна домовленість суперечить публічному порядку Німеччини (ordre public).
Німецькі суди займають обережну, але не повністю закриту позицію. Федеральний верховний суд (Bundesgerichtshof) в низці справ постановив, що визнання залежить від конкретних обставин: генетичного зв'язку між майбутнім батьком чи матір'ю та дитиною, ситуації сурогатної матері, а також того, чи іноземне рішення було ухвалене судом, чи адміністративним органом. Станом на момент написання, іноземне судове рішення, яким встановлено батьківство, як правило, отримує більш прихильне ставлення, ніж свідоцтво про народження, видане суто в адміністративному порядку.
Якщо принаймні один із майбутніх батьків має генетичний зв'язок з дитиною, визнання іноді надавалося, хоча це не гарантовано. Одностатеві пари та пари без генетичного зв'язку стикаються з додатковими процесуальними труднощами. Майбутньому батьку чи матері, які не мають генетичного зв'язку з дитиною, зазвичай доведеться проходити процедуру усиновлення пасинка/падчерки (stepparent adoption), яка може тривати значний час і залежить від розсуду суду.
Франція забороняє сурогатне материнство відповідно до Цивільного кодексу, який визнає угоди про сурогатне материнство нікчемними. Протягом багатьох років французька влада відмовлялася вносити іноземні свідоцтва про народження, видані внаслідок сурогатного материнства, до французького реєстру актів цивільного стану, вважаючи, що це означало б визнання забороненої практики.
Два знакові рішення Європейського суду з прав людини — у справах Mennesson проти Франції та Labassée проти Франції, обидва ухвалені у 2014 році — визнали, що повна відмова Франції визнавати будь-який батьківський зв'язок порушує право дітей на повагу до приватного життя за статтею 8 Європейської конвенції з прав людини. Суд наголосив на важливості ідентичності дитини та правової визначеності щодо батьківства.
Після цих рішень і подальших роз'яснень французького Касаційного суду (Cour de cassation) Франція перейшла до позиції — станом на момент написання, — за якою свідоцтво про народження генетичного батька загалом може бути внесене до французького реєстру актів цивільного стану. Позиція щодо майбутньої матері або батька чи матері без генетичного зв'язку з дитиною залишається складнішою. Такому майбутньому батьку чи матері може знадобитися пройти усиновлення, і французькі суди виявляли різний ступінь готовності ухвалювати такі рішення залежно від обставин справи.
Італія має найбільш обмежувальне середовище з трьох розглянутих країн. Сурогатне материнство заборонено з часу ухвалення Закону № 40 від 2004 року. У жовтні 2023 року Італія додатково розширила дію своєї внутрішньої заборони, ухваливши законодавство — станом на момент написання, — яке робить кримінальним злочином замовлення італійськими громадянами програм сурогатного материнства за кордоном, навіть у країнах, де це законно. Ця норма, яку іноді називають положенням про "універсальну юрисдикцію", є суттєвим посиленням і залишається предметом триваючих правових дискусій щодо її застосовності та сумісності з європейським правом.
Італійські відділи реєстрації актів цивільного стану на практиці відмовлялися реєструвати іноземні свідоцтва про народження, у яких зафіксовано народження внаслідок сурогатного материнства, посилаючись на публічний порядок. Верховний касаційний суд Італії (Corte di Cassazione) у 2022 році постановив, що автоматичне визнання іноземного свідоцтва про народження, у якому вказано двох майбутніх батьків з програми сурогатного материнства, є неприпустимим, і що лише усиновлення за італійським законодавством може встановити правовий зв'язок між батьком чи матір'ю без генетичного зв'язку та дитиною, народженою через сурогатне материнство. Це рішення створило особливі труднощі для одностатевих чоловічих пар, оскільки жоден з батьків може не мати можливості бути визнаним юридичним батьком без проходження внутрішньої процедури усиновлення, яку італійське законодавство станом на момент написання не надто охоче дозволяє одностатевим парам.
Певні фактори актуальні для всіх трьох юрисдикцій і заслуговують на окрему увагу для будь-якої родини, яка планує міжнародну програму сурогатного материнства.
Європейська практика в галузі прав людини послідовно визнає, що незалежно від ставлення держави до самої програми сурогатного материнства, право дитини на визнання її сімейного життя та ідентичності має сприйматися серйозно. Саме цей принцип став основою, на якій суди всіх трьох країн тією чи іншою мірою рухалися в бік визнання — навіть попри те, що сама відповідна домовленість залишається забороненою на внутрішньому рівні.
Правова надійність рішення про встановлення батьківства або свідоцтва про народження, виданого в країні перебування, впливає на те, як з ним поводитимуться після повернення додому. Країна перебування зі сталою судовою процедурою видачі рішень про батьківство — такою, що враховує інтереси всіх сторін і створює формальний судовий запис, — зазвичай надає документацію, яку європейські суди вважають переконливішою. Детальне порівняння правових рамок різних країн ви можете знайти на нашій сторінці про країни.
У всіх трьох країнах існує практичний розрив у часі між народженням дитини та моментом, коли її правовий статус на батьківщині остаточно врегульовано. Родинам варто ретельно спланувати цей період. Проїзні документи, екстрені паспорти та статус громадянства дитини на перехідний період — усе це варто заздалегідь обговорити з юристами як в країні перебування, так і на батьківщині. Наш гід із того, як усе працює, описує загальну послідовність кроків від підбору сурогатної матері до повернення додому.
Судові процедури в Німеччині, Франції чи Італії для встановлення або підтвердження батьківства — або для завершення усиновлення — додають витрат до будь-якої програми. Ці витрати варіюються залежно від кількості необхідних судових звернень, гонорарів юридичних представників і тривалості проваджень. Типовий діапазон вартості юридичної роботи після повернення в одній з цих юрисдикцій становить від кількох тисяч до десятків тисяч євро, хоча можливі показники й на межах цього діапазону. Для ширшого огляду планування витрат див. нашу сторінку про вартість.
Правова ситуація в усіх трьох країнах може змінюватися внаслідок нового законодавства, судових рішень та еволюції адміністративної практики. Родинам наполегливо рекомендується отримати актуальну юридичну консультацію, специфічну для відповідної юрисдикції, перед прийняттям будь-яких рішень. Додаткову інформацію про програми можна знайти на нашій сторінці програм та в розділі поширених запитань.
Ця стаття надається виключно в загальних інформаційних цілях. Вона не є юридичною чи медичною консультацією. ReproLegal є координаційною агенцією, а не юридичною фірмою чи медичним закладом. Перед прийняттям будь-яких рішень вам слід отримати незалежну юридичну консультацію в кваліфікованого адвоката чи юриста в кожній відповідній юрисдикції.